Сторінка психолога

Кожна мати любить своє чадо, але як довідатися, чи дійсно ви добре розумієте його, або помиляєтеся щодо нього? Чи підготоване ваше маля до труднощів спілкування? Наполегливий він або впертий, сміливий або агресивний, добре вихований чи занадто боязкий? „Запитальник” від Фромма, авторитетного фахівця США в галузі педіатрії й дитячої психології, допоможе вам розібратися в цьому.

1.Чи легко розсмішити вашу дитину?
2.Як часто вона вередує? Рідше одного-двох разів на тиждень?
3. Чи лягає спати спокійно, не виводячи з терпіння всіхдомашніх
4.Чи все вона їсть, чи достатньо, чи не коверзує при цьому?
5.Малюк має друзів, які добре до ньогоставляться, і з якими він охоче грає?
6.Чи часто він злиться й виходить із себе?
7.Чи завжди потрібно доглядати за ним?
8.Чи вдається йому вночі завжди залишатися сухим?
9. Чи має дитина звички: ссати великий палець, гризти нігті, часто пхикати або занадто багато фантазувати?
10.Чи можете ви залишити малюка де-небудь самого, не побоюючись, що він розплачеться, ще й так, ніби ви покинули його назавжди?
11.Чи добре він поводиться з однолітками? Він не потребує при цьому особливого догляду з вашого боку?
12. Він має які-небудь свої дитячі страхи?

Нехай вас не бентежить те, що в якихось випадках, замість упевнених «так» або «ні», вам легше відповісти «іноді». Подивіться, скільки «так» і скільки «ні» у ваших відповідях. Якщо зможете дати позитивну відповідь на питання під номерами з 1- 5, 8, 10, 11, та негативну – на 6, 7, 9, 12 – ви чудово виховали вашу дитину й підготували її до перших труднощів життя. Якщо переважають негативні відповіді - тоді варто звернутися по допомогу до психолога.


ОСОБЛИВОСТІ ВІКОВИХ КРИЗ
Батькам про кризи та стабільні періоди розвитку дитини
Розвиток дитини є нерівномірним. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших – бурхливо і швидко (кризові періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів. Незначні та малопомітні для оточення зміни під час довгих стабільних періодів зумовлюють появу вікових новоутворень внаслідок якісних стрибків у розвитку під час криз. Кризові періоди розвитку були відкриті емпіричним шляхом, причому несподівано (криза семи, трьох, тринадцяти, першого року і, нарешті криза новонародженості). За влучним висловом Л. Виготського, якби кризи не відкрили емпірично, їх необхідно було б сформулювати теоретично. Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах. Це революційний, бурхливий, стрімкий перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.
Для кризових періодів характерні певні особливості: Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише в середині цього етапу. Апогей кризи для дитини виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності". Дитина ніби виходить з під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями. Розвиток під час кризи має переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного нею раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються надалі у тому самому вигляді (наприклад, автономна мова однорічних дітей). Хоча дошкільний вік дитини починається з трьох років, сучасні батьки віддають дитину до навчального закладу набагато раніше. А спеціалізовані групи-ясла сприяють швидкій адаптації дитини до умов дошкільного закладу. Тому необхідно пам’ятати про вплив всіх кризових періодів на розвиток дитини.
Криза новонародженості
	Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній визначають важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до інших умов життя. Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично як особливий період у психічному розвитку дитини.
Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження. Одразу ж після народження виявляються безумовні рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму (захисні, орієнтувальні тощо). За умови вдоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби ( в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), на їх основі здійснюється психічний розвиток. Поступово на появу дорослого в дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція ("комплекс пожвавлення" за Н. Фігуріним, М. Денисовою), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що є критичною межею періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм відповідності психічного розвитку дитини віковій нормі. Соціальна ситуація життя немовляти з матір’ю спричиняє появу нового типу діяльності безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері. Згідно з дослідженнями Д. Ельконіна й М. Лісіної, специфічна особливість цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.
Криза першого року

Криза першого року пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Простежується загальний регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотній розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема сну; порушення вдоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість). Кризу першого року життя не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння та витримка дорослих пом’якшують характер кризи. Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної та предметної дії. Поява та зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року.
Криза трирічного віку
	Одним з наслідків інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому віці є формування в дитини власного "Я" ‒ центрального новоутворення, що виникає наприкінці цього етапу (Л. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитися до себе як до самостійного "Я", тобто у нього з’являються початкові форми самосвідомості.
Усе це сприяє розвитку прагнення дитини хоча б у вузьких межах своєї можливості діяти самостійно, без допомоги дорослих ("Я сам"). Цей період вважають кризовим ("криза трьох років"), оскільки дорослі мають труднощі у взаєминах з дитиною.
Уперше криза трьох років була описана Ельзою Келер у праці "Про особистість трирічної дитини". Вона визначає низку важливих ознак цього періоду: Негативізм. Дитина взагалі не хоче підкорятися дорослим. Негативізм не слід ототожнювати з неслухняністю, що буває у більш ранньому віці. Упертість. Дитина наполягає на своїй вимозі, на власному рішенні. Малюк починає усвідомлювати себе як особистість і хоче, щоб на цю особистість зважали. Упертість не слід плутати з наполегливістю. Примхливість. Близька до негативізму й упертості, але має більш генералізований і безособистісний характер. Це протест домашнього устрою. Свавілля. Прагнення емансипації від дорослого. Дитина хоче бути самостійною. Це дещо нагадує кризу першого року, але тоді було прагнення фізичної самостійності, а тепер йдеться про глибший рівень – самостійність наміру, задуму. Знецінювання дорослих. Батьки переживають справжній шок, почувши від дитини "дурень" чи щось подібне. Протест-бунт. Виявляється у частих сварках з батьками. У сім’ях з однією дитиною простежується прагнення деспотизму. Дитина вишукує безліч способів деспотичної влади над оточенням. Описана криза є тимчасовою, але пов’язані з нею новоутворення (відокремлення від оточення, порівняння з іншими тощо) – важливий етап розвитку дитини. Прагнення самостійності в дитини цього віку виявляється у формі гри, тому криза трьох років і розв’язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.
Готовність до школи Як підготувати дитину до школи
Здавалося б, зовсім недавно ви мріяли про той час, коли ваша дитина піде до школи. І ось той довгоочікуваний день настав – 1 вересня! З ним у кожного пов’язані світлі та хвилюючі спогади, адже в пам’яті надовго закарбовується той день, коли вперше переступаєш поріг школи. Батьки завжди хвилюються, як навчатиметься їхня дитина, чи стане цей період у житті сім’ї радісним і щасливим, чи виникнуть якісь труднощі. Все це залежить від підготовки дитини та її сім’ї до нових умов. Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін і труднощів, пов’язаних із початком навчання в школі, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг пристосування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини. Батькам слід звернути увагу: якщо дитина недостатньо готова до навчання, але навчається добре – це часто досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною»: виникає значне напруження різних систем організму, яке призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи. Фізіологічна готовність. Народна мудрість свідчить: „У здоровому тілі – здоровий дух”. І це дійсно так. Навчання у школі потребує від дитини напруги всіх фізичних сил: рано вставати, сидіти п’ять-шість годин за партою. Додайте до цього скорочення часу на прогулянки, двогодинні домашні завдання, відсутність звичного у дитячому садочку денного сну, відвідування гуртків – і ви зрозумієте, що здоров’я першокласника повинне бути не просто добрим, а відмінним.
Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Звичайно, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично підготовленою, однак це не є єдиною умовою. Одним із найнеобхідніших показників є психологічна готовність. Її зміст полягає у певній системі вимог, які будуть поставлені дитині під час навчання. Дуже важливо, щоб вона була здатною впоратися із ними. Психологічну готовність до школи поділяють на особистісну, вольову та інтелектуальну. Особистісна готовність складається з навичок і здатностей контактувати із однокласниками та вчителями. Адже навіть ті малята, які відвідували дитячий садок і залишились на якийсь час без батьків, опиняються в школі серед незнайомих їм людей. Уміння дитини спілкуватися з однолітками, діяти разом з іншими, поступатися, підкорятися за необхідності, уникати конфлікту – якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нового соціального середовища. Це сприяє створенню сприятливих умов для подальшого навчання в школі. Дитина нібито повинна бути готовою до соціальної позиції школяра, без якої їй буде складно, навіть якщо вона інтелектуально розвинена. Якщо ж такої готовності немає, то дитина вчиться нерівно, успіхи спостерігаються тільки на тих заняттях, які є для дитини цікавими, а решту завдань малюк виконує недбало, наспіх. Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Якщо дитина зовсім не хоче йти до школи та навчатися, то причиною цього може бути залякування школою, особливо якщо малюк невпевнений у собі, боязкий. Тому необхідно сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до вчителів, до книг. Саме особистісній готовності до школи батьки повинні приділити особливу увагу. Важливо навчати дитину взаєминам з однолітками, створити вдома таку обстановку, щоб маля почувало себе впевнено, і йому хотілося йти до школи. Вольова готовність. У школі на дитину чекають не тільки друзі, ігри і розваги. Деякі батьки, прагнучи „підготувати” малюка до зустрічі зі школою, забувають розповісти йому, що навчання – це ще й напружена праця. І від дитини вимагатиметься робити не тільки те, що їй хочеться, але й те, що вимагають вчитель, шкільний режим, програма. До шести років відбувається оформлення основних структур вольової дії. Дитина вже здатна поставити мету, створити план дії, реалізувати його, переборовши перешкоди, оцінити результат своєї дії. Звичайно, все це відбувається не зовсім усвідомлено. Але зміцнити вольове знання про себе може допомогти гра. Батьки, які це розуміють, здатні в період домашньої роботи перетворити квартиру на палубу корабля, космодром, лікарню, де певні завдання виконуються із задоволенням, без погроз і насильства. У віці 6 років дитина спроможна вже аналізувати власні рухи і дії. Тому вона може навмисно заучувати вірш, відмовитися від гри заради виконання якого-небудь „дорослого” завдання, здатна побороти страх перед темною кімнатою, не заплакати від забитого колінця. Це є важливим для розвитку гармонійної особистості. Також важливим аспектом можна назвати формування в дитини пізнавальної діяльності. Вона полягає у формуванні в дітей здатності переборювати труднощі, прагненні не пасувати перед ними, долати їх самостійно або за невеликої підтримки дорослих. Це допоможе дитині управляти своєю поведінкою у школі. А складається така поведінка за наявності дружніх, партнерських взаємин між дорослими та дитиною. Інтелектуальна готовність. Саме інтелектуальній готовності всі батьки віддають „пальму першості”, адже розуміють її дуже своєрідно. Так, дитина читає, так, її „напхали” знаннями, вона лічить до ста і навіть більше. Але інтелектуальна готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців. Дитина повинна навчитися порівнювати, узагальнювати, робтити висновки, аналізувати. Дітей дошкільного віку характеризує загальна допитливість. Це вік „чомучок”. Але часто трапляється, що допитливість зникає, і в школі, навіть початковій, у дітей виникає інтелектуальна пасивність. Ця пасивність призводить до відставання. Як цього уникнути? Бажано завжди відповідати на питання, які ставить дитина, тому що спілкування з батьками – величезна радість і цінність для дитини. Якщо своєю увагою Ви будете підтримувати її інтерес до пізнання, то їй буде легше розвиватися. Нажаль, батьки часто не відповідають на обридлі дитячі питання – це є основою інтелектуальної пасивності. Також до цього призводить надання дитині „готових” знань, навіть тоді, коли вона сама може з’ясувати нові властивості предметів, помітити їх подібності та відмінності. Тому необхідно разом з дитиною здобувати знання про навколишній світ і формувати її розумові навички. Нехай вона навчиться орієнтуватися в навколишньому середовищі та осмислювати отримані відомості. Крім мислення, для малюка дуже важливою є емоційна зрілість, яка містить самоконтроль та вміння зосередитися на копіткій роботі. Підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формуванні вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки. Часто виникає запитання: а хто ж має здійснювати цю підготовку – батьки, сім’я чи вихователі дитячого садочка? Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання. У дитячому садочку дітям прищеплюють багато корисних навичок, але якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі.
Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд». Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем). Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той чи на інший продукт). Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему». Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
Пам’ятка для батьків майбутнього першокласника У 6-7 років формуються мозкові механізми, що дозволяють дитині бути успішною у навчанні. Медики вважають, що у цей час дитині дуже важко, адже нервова система ще повністю не сформувалася. Однак серйозних зривів і хвороб можна уникнути і сьогодні, якщо дотримуватися найпростіших правил. Правило 1 Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Сам початок шкільного життя вважається важким стресом для семирічних дітей. Якщо маля не зможе гуляти, відпочивати, робити уроки без поспіху, у нього можуть виникнути проблеми зі здоров’ям, невроз. Тому, якщо заняття музикою та спортом здаються необхідною частиною виховання, почніть водити дитину у ці гуртки за рік до початку навчання або із другого класу. Правило 2 Пам’ятайте, що дитина може концентрувати увагу не більш як на 10-15 хв. Тому, коли ви з нею будете робити уроки, кожні 10-15 хвилин необхідно перериватися й обов’язково давати маляті фізичну розрядку. Можете просто попросити пострибати на місці 10 разів, побігати або потанцювати під музику кілька хвилин. Почати виконання домашніх завдань краще з письма. Можна чергувати письмові завдання з усними. Загальна тривалість занять не має перевищувати однієї години. Правило 3 Комп’ютер, телевізор і будь-які заняття, що вимагають значного зорового навантаження, мають тривати не більше години на день – так вважають лікарі-офтальмологи й невропатологи в усіх країнах світу. Правило 4 Протягом першого року навчання ваше маля потребує підтримки. Дитина не тільки формує стосунки з однокласниками й учителями, але й уперше розуміє, що з нею самою хтось хоче дружити, а хтось – ні. Саме у цей час у маляти складається свій власний погляд на себе. І якщо ви хочете, щоб із нього виросла спокійна і впевнена у собі людина, - обов’язково хваліть! Підтримуйте, не лайте за неакуратність у зошиті. Усе це – дрібниці порівняно з тим, що від нескінченних докорів і покарань ваша дитина не буде вірити у себе.

ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ № 11 "ЛАДУСІ" ПАВЛОГРАДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Сторінка психолога